Стратегія екологічної політики україни до 2020 року - страница 3

^ РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ІНТЕГРОВАНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ В СЕКТОРАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ

3.1. Становлення системи інтегрованого екологічного управління


Інтеграція екологічної складової в усі напрями економічної діяльності повинна стати обовязковою умовою переходу до екологічно збалансованого розвитку держави. Відповідно секторальна політика повинна базуватися на принципах сталого розвитку, що передбачає гармонійне поєднання економічної, соціальної та екологічної складових, та зорієнтована на повноцінне врахування екологічного фактору та ресурсних можливостей навколишнього природного середовища для розвитку країни.

Екологічна складова ще не стала обовязковою складовою розроблених в державі стратегій, національних, державних та регіональних цільових програм. В результаті соціально-економічний розвиток країни відбувається без врахування її екологічної складової. Продовження соціально-економічних реформ у країні без достатнього врахування екологічного чинника і надалі буде призводити до послаблення екологічної політики та інституцій.

За рівнем розвитку екологічної політики, Україна знаходиться на етапі інституціоналізації. У цьому, звязку оптимальним шляхом розвитку екологічної політики вбачається у забезпеченні інтеграції екологічної політики до всіх аспектів урядової політики, діяльності бізнесу та позиції суспільства. Цей підхід передбачає організацію структура екологічного управління таким чином, щоб комплексно впливати на джерела забруднення чи тиску на довкілля, дотримуючись ланцюгу „джерело-ефект”, в якому відповідальність розподілена між різними суб’єктами державного управління, суспільства та приватного сектора. Наголос має бути перенесений з ліквідації наслідків шкідливого впливу на попередження цього впливу з джерела.

Перехід до стадії інтегрованого управління потребує усвідомлення від усіх підрозділів уряду, за координуючої ролі Мінприроди, що вирішення проблеми покращення та стабілізації стану довкілля не може бути забезпечене одним відомством, але тільки спільними зусиллями як різних підрозділів уряду, так і різних секторів суспільства.

Досвід країн ЄС доводить, що колективне екологічне управління (cooperative environmental responsibilities) – єдиний шлях до поліпшення екологічної ситуації. Воно складається з п’яти основних елементів:

  1. Інтеграція екологічної відповідальності в усе суспільство.

  2. Представлення чіткої інформації, зрозумілої та придатної до вжитку всіма зацікавленими сторонами.

  3. Усвідомлення політики як суспільного процесу, в якому багато учасників грають важливу роль.

  4. Встановлення прийнятних для всіх учасників часових рамок для обговорення політики.

  5. Постійна робота для довгострокового продовження.

Зважаючи на необхідність розвитку екологічного управління, інтеграція екологічної політики цен довгостроковий процес, який вимагає змін в методах адміністрування та культурі державного управління, адаптації інституціональної структури, а також конкретних інструментів реалізації. Всі політичні рішення впливають на навколишнє середовище, тому всі вони повинні сприяти підвищенню рівнів його захисту. Таким чином, будь-які стратегії розвитку країни та економічних секторів повинні включати в себе вимоги охорони довкілля.

Серед першочергових напрямів інтеграції екологічної складової у всі галузі економіки та сфери діяльності мають стати:

1. Екологізація сеткоральної політики на основі інтеграція пріоритетів та цілей Стратегії у секторальні політики, та обов'язкове включення у державні, регіональні цільові програми соціально-економічного розвитку у програми розвитку підприємств екологічних розділів, природоохоронних заходів з відповідним забезпеченням їх економічної обгрунтованності та витратоефективності;

2. Становлення ефективної системи інтегрованого екологічного управління на основі перетворення державної екологічної політики в національну з розширенням сфери екологічної відповідальності на все суспільство, включаючи урядові органи секторів економіки, виробників та споживачів, законодавчого закріплення обов’язковості інтеграції екологічної політики як важливого механізму переходу до сталого, або екологічно збалансованого розвитку, організація екологічної політики як інтегрованого безперервного процесу за участі всіх зацікавлених сторін, забезпечення стабільної, не залежної від зміни загальнополітичної кон’юнктури структури Мінприроди та його територіальних органів як основи системи інтегрованого екологічного управління.

3. Реформування та вдосконалення діючих економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності на основі обгрунтованого підвищення зборів за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

4. Розвиток джерел фінансування природоохоронної діяльності шляхом залучення коштів підприємств-забруднювачів до фондів охорони навколишнього природного середовища з впровадженням нових ринкових механізмів використання коштів, створення фінансових механізмів із залучення приватного капіталу в природоохоронну діяльність, створення відповідних інвестиційних, податкових, кредитних умов для її реалізації.


^ 3.2. Основні завдання інтеграції екологічної та секторальної політики


Стан довкілля та використання природних ресурсів залежить не в останню чергу від рівня економічної активності в державі. Починаючи з 2000 року, в Україні спостерігається збільшення ВВП, який у 2006 році у порівнянні з 2000 зріс майже в 1,5 разів. У той же час, загальні викиди в атмосферне повітря та обсяги відведення забруднених вод в навколишнє середовище зросли за цей період у 1,2 рази.

Екологічні перспективи держави на найближчі роки значною мірою залежать від ступеню врахування екологічного чинника в процесі розвитку тих чи інших галузей. Для цього необхідно забезпечити збалансований розвиток економіки і впровадження більш чистих технологій та систем виробництва, створення інституціональних механізмів, що забезпечують належний облік та інтеграцію проблем екологічної політики, підтримки НІОКР досліджень в галузі охорони навколишнього природного середовища, що здійснюються національними науково-дослідними інститутами.

Ураховуючи, що базовими галузями економіки, які активно розвиваються, є промисловість, в тому числі енергетика, транспорт, житлово-комунальне господарство, аграрний сектор, то саме цим галузям необхідно приділити найбільшу увагу щодо їх збалансованого економічного і екологічного розвитку та екологізації.


3.2.1. Промисловість


За обсягами промислового виробництва Україна належить до промислово-розвинених країн. Понад 50 тис. промислових підприємств забезпечує промислове виробництво для більш ніж 70 підгалузей промисловості, що складає третину загального обсягу ВВП і майже половину товарів і послуг, а також 4/5 експортної продукції. Поряд з тим, промисловий сектор чинить значний вплив на навколишнє природне середовище через деформованість його структури, зокрема переважання її сировинної складової (понад 60%). У той же час, промисловості притаманні висока матеріалоємність те низька енергоефективність виробництва, що зумовлює високий рівень впливу на довкілля. Крім того, спостерігається високий рівень зносу основних засобів виробництва, вкрай недостатнє оснащення очисним обладнанням найбільш забруднюючих довкілля підприємств, використання застарілих технологій та устаткування.

У період 2001–2006 років у промисловому секторі відбувалося зростання виробництва на 72%, що підвищило потребу в споживанні палива та паливо-мастильних матеріалах на 26%, та призвело до збільшення шкідливих викидів в атмосферне повітря із стаціонарних джерел на 22%, значну частку яких становлять викиди метану від шахт. Повільніший ріст шкідливих викидів у порівнянні із зростанням промислового виробництва пояснюється його частковою модернізацією переважно на великих металургійних комбінатах. Загалом, через надмірну концетрацію промислового сектору в окремих регіональних утвореннях, негативний вплив промислової діяльності на довкілля переважно справляється в Донецькому регіоні та м. Києві.

Основні завдання національної екологічної політики, спрямовані на посилення екологічної складової у промисловій політиці та вирішення екологічних проблем потребують:

Основні заходи щодо вирішення завдань Стратегії передбачають:

Для успішного виконання основних завдань та заходів стратегії необхідно забезпечити:


3.2.2. Енергетика


Українська енергетика, яку уособлюють екологодеструктивні галузі паливно-енергетичного комплексу чинить небезпечний і постійно діючий вплив на природне середовище як у локальному, так і регіональному маштабі, а за окремими показниками (за викидами у повітря NО2 і SO2) - у континентальному і, навіть (CO2 i Чорнобильскі радіонукліди)- у планетарному маштабі.

У загальному обсязi шкідливих викидів України в атмосферне повітря на підприємства ПЕК припадає більш ніж 85% всіх викидів SO2 та летючих органічних сполук, більше 63% всіх твердих викидів та біля 50 % викидів оксидів вуглецю і азоту. Половина таких викидів утворюється тепловими електростанціями та котельнями. Найбільш парниково небезпечними викидами метану є вугільні шахти, нафтові та газові свердловини, нафто- і газопроводи та нафтопереробні заводи. На долю ПЕК також припадає біля 30% всіх забруднених промислових скидів країни, з яких 28% створюється у вугільній промисловості. Значний внесок у забруднення довкілля привносять відвали та терикони (понад 1200) від 125 шахт та 25 вуглезбагачувальних фабрик, третина з яких самозапалюється і горить, викидаючи у повітря більш ніж 500 тис. тон шкідливих речовин в рік.

Хімічно більш чистою, але найбільш небезпечною у радіаційному відношенні є українська атомна енергетика з її недосконалими ядерними реакторами та ненадійними сховищами радіоактивних відходів, про що свідчить радіаційна катастрофа 1986 р. на Чорнобильській АЕС та її масштабні наслідки і створені ними сучасні проблеми з саркофагом.

До основних екологічних проблем енергетики належать значна зношеність основних фондів і очисних споруд ( в окремих підприємствах до 90%), вкрай недостатнє фінансування її програмних екологічних заходів, надмірна (у 3 – 3,5 разів вища, ніж у розвинутих країнах світу) енергоємність продукції та послуг, майже повна відсутність економічних і організаційно-правових стимулів природоохоронної діяльності та недостатня екологічна культура технічного і управлінського персоналу. Розвязання цих проблем потребує здійснення наступних довготермінових завдань:

Основні заходи щодо вирішення завдань Стратегії передбачають:


3.2.3. Транспорт


Транспортна галузь України є однією з найбільш розвиваючим сектором діяльності в останні роки. Вона значно впливає на життя людини в позитивному та негативному значенні. Із збільшенням транспорту особливо погіршується якість природного середовища. Транспорт України є одним з найбільших забруднювачів атмосферного повітря (викиди шкідливих речовин автомобільним транспортом в атмосферне повітря у 2006 році зросли на 45% у порівнянні з 1998 роком і становили 95% викидів від пересувних джерел чи 33% від загального обсягу шкідливих викидів до повітряного басейну). Негативний екологічний вплив транспорту особливо відчутний у містах, де викиди автомобілів становлять 80% – 90% від усіх шкідливих викидів в атмосферне повітря, а також уздовж магістралей, де концентрація забруднюючих речовин часто перевищує гранично допустимі рівні в 3 – 5 разів. Існує необхідність використання високоякісного палива та більш екологічно чистих автомобільних двигунів.

Ступінь зносу основних засобів транспорту у 2006 році склав 64%, що перевищує гранично допустимі нормативи експлуатації транспортної техніки, та не забезпечує безпеку перевезень пасажирів і вантажів і охорону навколишнього природного середовища. Серед інших проблем негативного впливу транспорту на навколишнє середовище є: шкідливий вплив при будівництві автомобільних шляхів; акустичне забруднення від неякісного рухомого складу, незадовільного дорожнього покриття; негативний вплив на довкілля при перевезенні небезпечних речовин, радіоактивних речовин, в т.ч. аварійні забруднення через використання неякісної, застарілої техніки, рухомого складу, та слабкого контролю.

Перехід до системи інтегрованого екологічного управління на транспорті полягає в посиленні екологічної складової в транспортній політиці, забезпеченні досягнення відповідних рівнів екологічної безпеки на всіх видах транспорту й запровадження екологічного моніторингу функціонування всіх об'єктів транспортної системи.

Довгостроковим завданням в транспортній галузі має стати зменшення негативного впливу транспорту на якість повітря, особливо в містах, в тому числі через зменшення викидів від автомобільного транспорту. Це завдання необхідно поетапно впроваджувати через реалізацію природоохоронних заходів та додержання більш жорстких нормативів щодо викидів транспорту. Необхідно забезпечити здійснення заходів обмежувального та економічного характеру (наприклад, обмеження руху важкого автомобільного транспорту в крупних містах тощо).

Основні завдання національної екологічної політики в транспортній галузі потребують:

Основні заходи щодо вирішення поставлених завдань передбачають


^ 3.2.4. Житлово-комунальне господарство


Житлово-комунальне господарство України характеризується наступними показниками:

Питне водопостачання країни майже на 80% забезпечується за рахунок поверхневих вод. Проте, стан водопостачання в Україні, особливо у маловодних регіонах є незадовільним. Тільки 26% сільського населення (4.1 млн. чол) користуються послугами централізованих систем водопостачання. Санітарний та екологічний стан джерел і об'єктів водопостачання та систем каналізації є критичним. Четверта частина водогінних очисних споруд і кожна п’ята насосна станція відпрацювали нормативний термін амортизації, 30 % водогінних і 27 % каналізаційних мереж перебуває в аварійному стані. Приблизно 75% стічних вод в комунальному господарстві скидається неочищеними. Інфрастурктура поводження з відходами в ЖКГ через неналежне фінансування є застарілою. Приблизно половина всіх сміттєзвалищ вичерпали свій ресурс і не відповідають нормативним вимогам, а майже 90 % не відповідають нормам екологічної безпеки.

Серед основних екологічних проблем ЖКГ є: високий рівень забруднення довкілля в населених пунктах (загазованість великих міст, забруднення водойм, засмічення території населених пунктів руйнування природного середовища великих міст тощо); другорядність екологічної складової порівняно з економічними пріоритетами містобудування (скорочення зелених зон, незадовільний стан водопроводів і каналізаційної мережі, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води тощо); висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими через обмеженість та неефективність послуг зі збирання відходів; незадовільний стан життєзабезпечувальних систем, в тому числі відсутність належної переробки та утилізації відходів, несанкціоновані звалища сміття, що призводить до негативного впливу на здоров’я людей.

Довгостроковими завданнями національної екологічної політики, що спрямовані на екологічно-збалансоване функціонування сфери ЖКГ є наступні:

Основні заходи Стратегії передбачають:


^ 3.2.5. Cільське, лісове та рибне господарство


Завдячуючи сприятливим кліматичним умовам, родючим грунтам та багатому природно-ресурсному потенціалу, Україна належить до крупних аграрних країн світу. В сільському, лісовому та рибному господарствах зайнято близько 3.7 млн. чоловік (шоста частина зайнятих), які виробляли біля 9% ВДВ в 2006 р. Близько 15 мільйон чоловік (1/3 населення) проживає на сільських територіях. Через значний розмір аграрного сектору, сільсько-, лісо-, та рибогосподарська діяльність безпосередньо пов’язана з використанням природних ресурсів, та є екологомістким видом діяльсності.

^ В сільському господарстві країни за останні 15 років відбулися значні трансформаційні зміни повязані з переходом від планово-директивної до ринкової економіки. З одного боку це призвело до значного спаду в сільськогосподарському секторі, насамперед у виробництві валового сільськогосподарського продукту (ВСП), і відповідно зменшення негативного впливу на навколишнє середовище (внесення пестицидів, гербіцидів, поголів’я тварин). Починаючи з 2000 року відмічається зростання ВСП, хоча він не досяг рівня 1990 року. З іншого боку внаслідок приватизації сільгоспземель видозмінено форми господарювання на землі, їх пропорції і розміри, що призводить до інтенсивного використаня природних ресурсів, парцелізації землі. Із запровадженням ринку земель та розвитком рикової економіки негативні впливи в сільському господарстві зростатимуть. Найбільш серйозними загрозами подальшого зростання екологічних проблем в аграрному секторі є низько-технологічний характер господарюванння на землі та припинення здійснення конкретних агрооохороних заходів.

^ В лісовому господарстві загальний запас деревини складає 1.74 млрд. м3, проте найбільшу площу країни займають молодняки (31%) і середньовікові насадження (45%), пристигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 13% і 11%, що в 1,5-2 рази нижче оптимальних значень. Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 15,2 млн. м3, у тому числі головного користування - 6,4 млн. м3, проте в структурі рубок головного користування ще й досі застосовуються суцільно-лісосічні рубки. Однак враховуючи темпи зростання економіки та товарну структуру лісосічного фонду вже до 2012 року прогнозується нестача певних сортиментів на рівні 50-70%. Переважання в обсягах заготівель, деревини заготовленої рубками догляду за лісом, призводить до виснаження середньовікових та пристагаючих деревостанів, зниження їх повноти та продуктивності, а відповідно товарності. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6-0,3) досягає 24 %. У зв'язку з цим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини. Небезпечния явищем для ведення лісового господарства є значна кількість несанкціонованих рубок лісу, та рубок з порушенням чинного законодавства, що не відображені в статистичній інформації (близько 15% від загального обсягу заготівель.)

^ В рибному господарстві у зв’язку з економічним спадом, погіршенням екологічного стану водойм, та недостатнім рівнем відтворення риб обсяги вирощування та вилову риби у 2006 році скоротилися вдвічі у порівнянні з 1995 роком. Протягом останьої п’ятирічки стабільно зростав вилов цінних риб, а також видобуток нерибних об’єктів промислу. Практично відсутні природозберігаючі заходи в рибному господарстві і контроль за діяльністю в рибогосподарських підприємствах в сфері охорони природного середовища.

Охорона навколишнього природного середовища в аграрній сфері потребує впровадження нових стратегій щодо здійснення природоохоронної діяльності, зокрема щодо екологізації сільського та лісового господарств, а також збереження біорізноманіття. Пріоритетом агро-екологічної політики має стати розвиток багато-функціонального сільського господарства та зменшення негативних ефектів антропогенної діяльності. З огляду на це, основні завдання національної екологічної політики в сфері сільського, лісового та рибного господарств портебують вирішення таких завдань:

в сільському господарстві:

в лісовому господарстві:

в рибному господарстві:




      1. ^ Рекреація та розвиток туризму


Рекреаційний потенціал, в тому числі санаторно-курортний комплекс України спроможний забезпечити вдвічі більше відвідувачів та користувачів цієї сфери (лише в санаторно-курортних закладах оздоровляється близько 3 млн. осіб щорічно). Реально використовуються для рекреаційно-туристичних цілей на сучасному етапі менше половини потенційних територій рекреаційного та туристичного призначення. Тобто, площа земель, які реально освоєні в рекреаційно-туристичній сфері складає за різними даними 7,2-7,5% (4,4-4,6 млн. га) території України (потенційно – 15% або 9,1 млн. га).

Разом з тим, розвиток рекреаційного господарства тісно пов'язаний з якісним станом природного середовища, що в свою чергу є виключно важливим елементом розвитку цієї сфери. При цьому, об’єкти рекреаційної діяльності можуть викликати ті ж самі форми забруднення як і будь-які галузі промисловості: атмосферна емісія, шум, засмічення, скидання стічних вод тощо.

Розвиток рекреаційного господарства в країні свідчить, що воно за своїми масштабами та структурою далеко не відповідає потребам і умовам оптимального функціонування. Основними причинами є недостатній рівень матеріально-технічної бази, територіальна і часова нерівномірність функціонування його закладів, низька якість обслуговування, слабка координація планів розвитку об’єктів інфраструктури, відсутність єдиної системи охорони і раціонального використання рекреаційних ресурсів. Особливо багато проблем пов’язано з неорганізованим відпочинком на курортах. Неорганізований заїзд автотуристів без необхідної кількості автостоянок і автокемпінгів призводить до хаотичного їх розміщення, забруднення ґрунтів, засмічення, погіршує цілющі природні фактори курорту. Надмірне навантаження на рекреаційні території не тільки знижує якість і ефективність відпочинку, але й веде до деградації самих ресурсів, втрати ними своїх

Основні завдання національної екологічної політики щодо розвитку рекреації та туризму


в сільському господарстві:

в лісовому господарстві:

в рибному господарстві:

.

Основні заходи щодо вирішення завдань передбачають:




    1. ^ Зміна моделей споживання та виробництва


Аналіз основних макроекономічних показників України за період 1998-2006 рр. свідчить про те, що незважаючи на певні позитивні зрушення в останні роки, в цілому економіка України дотепер залишається екологічно збиткоємною, характеризуючись високими рівнями ресурсомісткості процесів виробництва і споживання продукції. Це підтверджується динамікою збиткоємності та ресурсомісткості виробництва ВВП, а також окремих показників, що характеризують певні складові процесів виробництва і споживання.

Починаючи з 1997 р., намітилася тенденція до зниження енерго- і ресурсо- ємності виробництва, обумовлена пожвавленням економічної діяльності, проте в 2001 р. рівень енергоємності був на 8% вище ніж у 1991 р., а в 2004 р. – на 14,5%, що пояснюється збільшенням впливу фактору зношення основних фондів базових галузей. Таким чином, сьогодні енергоємність ВВП України у декілька разів все ще перевищує аналогічні показники розвинених країн і надалі може бути суттєво знижена лише за рахунок завершення структурної перебудови економіки у напрямку зниження питомої частки галузей важкої промисловості, розвитку високотехнологічних виробництв, покращення структури експорту, активізації інноваційної діяльності.

Вітчизняний сектор екологічних товарів і послуг нині становить зростаючу сферу прикладання капіталу з високою нормою нагромадження та швидкістю обороту, утворюючи стабільне та високорентабельне джерело нарощення ВВП, зміцнення конкурентоспроможності національної економіки та активізації міжнародних економічних відносин. Будучи чинником прискорення процесу ресурсозберігаючої технологічної модернізації, сприяє досягненню збалансованості інтересів господарюючих суб’єктів і забезпечення належної якості навколишнього природного середовища. Насправді, лише започатковано розвиток спеціалізованого виробництва товарів і послуг екологічного та ресурсозберігаючого призначення. Основними слабкими сторонами розвитку вітчизняного сектору екологічних товарів і послуг є:

^ Стратегічною метою зміни моделей споживання та виробництва в контексті реалізації екологічної політики є зменшення інтегральної негативної дії на людину і довкілля процесів виробництва і споживання у розрахунку на сукупність продукції, необхідної для забезпечення життєдіяльності однієї пересічної людини.

^ Стратегічною метою розвитку екологічного сектору товарів і послуг в Україні є забезпечення того, щоб створити економічні умови для мотивації суб’єктів господарювання до створення екологічних товарів і послуг в Україні, так і до попиту щодо споживання цієї продукції на основі адекватної гнучкої стимулюючої цінової політики:

Основні завдання екологічно спрямованої зміни моделей споживання та виробництва (далі – екологізація споживання та виробництва) передбачають:

у середньостроковому періоді – до 2012 р. – перейти до використання у виробництві маловідходних ресурсозберігаючих технологій, зменшити питому вагу ресурсомістких виробництв в межах існуючої моделі споживання шляхом:

Реалізацію зазначених завдань планується здійснити через такі заходи:

у довгостроковому періоді – до 2020 р. – здійснити перехід до нової моделі споживання, сформувати новий стиль життя, заснований на використанні інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) шляхом:

Для реалізації зазначених завдань з екологізації споживання і виробництва необхідно забезпечити:

Основними завданнями розвитку екологічного сектору товарів і послуг є:

Основними заходами розвитку СЕТП на 2008-2012 рр. є

Завдання розвитку СЕТП на 2013-2020 рр.




0471361667295717.html
0471426592222384.html
0471510378415985.html
0471705938941886.html
0471802540585987.html